![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Aug. 5th, 2012
"фсьо будєт донбас" (С)
1 августа он был жестоко избит, а в пятницу вечером умер в реанимации
Владимир Гончаренко был председателем общественного движения «За право граждан на экологическую безопасность», руководил ассоциацией «Втормет».
27 июля Владимир Иванович на своей последней пресс-конференции огласил информацию нахождении в Саксаганском районе Кривого Рога 180 тонн химически загрязненного и радиоактивного металлолома, который попал в город при явном попустительстве властей и правоохранителей.
Спустя четыре дня общественника жестокого избили, остановив автомобиль Гончаренко на дороге. Умер он в реанимации областной больницы.
Выражаем сочувствие родным и близким Владимира Гончаренко.
джерело
1 августа он был жестоко избит, а в пятницу вечером умер в реанимации
Владимир Гончаренко был председателем общественного движения «За право граждан на экологическую безопасность», руководил ассоциацией «Втормет».
27 июля Владимир Иванович на своей последней пресс-конференции огласил информацию нахождении в Саксаганском районе Кривого Рога 180 тонн химически загрязненного и радиоактивного металлолома, который попал в город при явном попустительстве властей и правоохранителей.
Спустя четыре дня общественника жестокого избили, остановив автомобиль Гончаренко на дороге. Умер он в реанимации областной больницы.
Выражаем сочувствие родным и близким Владимира Гончаренко.
джерело
Щодо клятви...
Aug. 5th, 2012 07:41 pmДля християн нагадую:
33. Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.
34. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;
35. ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;
36. не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.
37. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.
(33. [Зач. 14.] Пáки слы́шасте, я́ко рѣчéно бы́сть дрéвнимъ: не во лжý кленéшися, воздáси же Гóсподеви кля́твы твоя́. Еще слышали вы, что сказано древним: не преступай клятвы, но исполняй пред Господом клятвы твои.
34 А́зъ же глагóлю вáмъ не кля́тися вся́ко: ни нéбомъ, я́ко престóлъ éсть Бóжiй: А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий;
35 ни землéю, я́ко поднóжiе éсть ногáма егó: ни Иерусали́момъ, я́ко грáдъ éсть вели́каго Царя́: ни землею, потому что она подножие ног Его; ни Иерусалимом, потому что он город великого Царя;
36 нижé главóю твоéю клени́ся, я́ко не мóжеши влáса еди́наго бѣ́ла или́ чéрна сотвори́ти: ни головою твоею не клянись, потому что не можешь ни одного волоса сделать белым или черным.
37 бýди же слóво вáше: éй, éй: ни́, ни́: ли́шше же сею́ от непрiя́зни éсть.)
для дослідників Историография. Клятвы(рос.)
33. Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.
34. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;
35. ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;
36. не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.
37. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.
(33. [Зач. 14.] Пáки слы́шасте, я́ко рѣчéно бы́сть дрéвнимъ: не во лжý кленéшися, воздáси же Гóсподеви кля́твы твоя́. Еще слышали вы, что сказано древним: не преступай клятвы, но исполняй пред Господом клятвы твои.
34 А́зъ же глагóлю вáмъ не кля́тися вся́ко: ни нéбомъ, я́ко престóлъ éсть Бóжiй: А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий;
35 ни землéю, я́ко поднóжiе éсть ногáма егó: ни Иерусали́момъ, я́ко грáдъ éсть вели́каго Царя́: ни землею, потому что она подножие ног Его; ни Иерусалимом, потому что он город великого Царя;
36 нижé главóю твоéю клени́ся, я́ко не мóжеши влáса еди́наго бѣ́ла или́ чéрна сотвори́ти: ни головою твоею не клянись, потому что не можешь ни одного волоса сделать белым или черным.
37 бýди же слóво вáше: éй, éй: ни́, ни́: ли́шше же сею́ от непрiя́зни éсть.)
для дослідників Историография. Клятвы(рос.)
Кобиляча голова
Aug. 5th, 2012 09:01 pmвиконавець: widen
***
Кобиляча голова
Українська народна казка Полтавщини
Жили собі дід та баба. У діда була дочка і в баби була дочка. Обидві вже були дорослими дівками. Дідову дочку баба не любила. Се, було, лає сердешну та ще й діда нацьковує, щоб гриз голову нещасній.
Оце підуть дівки на досвітки, то бабина дочка тільки з хлопцями хитрує, поки ті їй і мички не попалять, і пряжу не порвуть. А дідова дочка усе коло роботи, ні часиночки не згуляє. От уранці йдуть додому, дійдуть до перелазу, а бабина дочка каже:
— Дай, я тобі, сестричко, починки подержу, поки ти перелізеш!
Дівчинка віддасть їй починки, а та мерщій вскочить до хати і до матері:
— Дивись, мамо, скільки я напряла, а та ледащо усе тільки з хлопцями гуляла.
А матері тільки того й треба, зараз напуститься на сердешну.
— Ти й сяка-така, ти й ледащо, і робити не вмієш!
А вона бідна все тільки плаче. Що далі, то більше баба ненавидить свою пасербицю. От раз і каже дідові:
— Одвези її десь у ліс, щоб там вовки роздерли.
Дід зразу напав на бабу, а потім і повіз свою дочку. Дуже вже клята баба була, спробуй не послухай.
— Збирайся, дочко, та й ходімо в ліс, — каже дід якось дочці.
А мачуха вже така рада, мов на вилах підсадило.
— Оце тобі, дочко, борошенця нав’язала у вузлик. Галушечку або що звариш.
Забрала дівчина ті харчі, заплакала та й пішла. Ішли вони з батьком, ішли та й дійшли до лісу. Батько й каже:
— Ходімо оцією стежечкою, куди вона нас приведе, там тобі й жити.
Пішли вони. Далеко відійшли від краю, а ліс густий такий, що й не проглянеш. Коли дивляться, лощинка, а під нею землянка. Увійшли вони, а там немає нікого. Батько й каже:
— Роздивись же там, дочко, що тобі мати дала та й заходись вечерю варити. А я тим часом дровець нарубаю.
Кинулась вона до тих вузликів, а то в одному попіл, а в другому печина. Дівчина так і заголосила.
— Не плач, дочко, — каже батько, — піди, подивись, може, в коморі щось є.
Пішла вона, набрала борошна, замісила тісто, натопила в печі і стала вечерю варити. А батько їй каже:
— Переночую ще цю ніч з тобою, а вдосвіта піду додому.
Та казав він так тільки, щоб дочка не плакала. Вийшов дід з землянки, взяв колодочку, прив’язав до віконця, щоб стукала, а сам пішов додому. Тільки вітер повіє, колодочка стукає, а дівчина каже:
— Це мій батенько дрова рубає.
От вона вже й вечерю зварила, а батько все не заходить. Чекала, чекала та й пішла подивитися, де дівся батько. Обійшла навкруг землянки, а батька нема. Надворі темно, хоч око виколи…Стала вона на порозі та й гукає:
— Ой, хто, хто в лісі є, йдіть до мене вечеряти!
Не чути нікого. Вона удруге гукає:
— Ой, хто, хто в лісі є, йдіть до мене вечеряти!
Ніхто не озивається, тоді вона утретє погукала. Коли стукотить-грюкотить, кобиляча голова стукає.
— Дівко, дівко, відчини!
Вона відчинила.
— Дівко, дівко, пересади через поріг!
Дівчина пересадила.
Дівко, дівко, дай мені вечеряти!
Дівчина нагодувала кобилячу голову.
— Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь!
Як глянула дівчина в праве вухо, аж там добра усякого, золота, срібла. Набрала вона собі, скільки треба було, подякувала кобилячій голові і живе, горя не знає.
А батько сумував за дочкою, а тоді взяв та й поїхав її провідати. Приїхав і не впізнав її. Сидить панянка, пишна, убрана гарно, вся в золоті. Забрав дід її додому. Мачуха як побачила, ледь не померла від злості. Погостювала дівчина трохи та й поїхала собі. А баба давай дідові торочити:
— Одвези та одвези і мою дочку туди, куди свою возив.
Одвіз дід бабину дочку та й каже їй:
— Ти вари вечеряти, а я піду дровець нарубаю.
Вийшов, прив’язав колодочку до вікна та й пішов собі додому. Наварила дівчина вечеряти, пішла батька гукати. А його й нема. Тоді вона стала та й кричить:
— Ой, хто в лісі є, ідіть до мене вечеряти!
Погукала вдруге, втретє — не чути нікого. Коли це стукотить-грюкотить кобиляча голова.
— Дівко, дівко, відчини! — кричить вона.
— Невелика пані, сама відчиниш.
— Дівко, дівко, пересади через поріг!
— Невелика пані, сама перелізеш.
— Дівко, дівко, дай мені вечеряти!
— Невелика пані, сама візьмеш.
— Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь!
— Не хочу!
— Коли так, то я тебе з’їм!
З’їла вона дівчину, а кісточки посмоктала і в коробочку поскладала. Поїхав дід за пасербицею, а повернувся сам. Баба давай його лаяти, коли бачить, а в торбинці лише кісточки від її дочки. Звинуватила баба в усьому діда і не було йому вже просвітку до самої смерті.
***
Хайяґрі́ва — Вішну з головою коня на людському тілі, що вважається богом вченості. Цей прояв відрізняється від подібного йому зображення Калкі тим, що останній має тільки дві руки. Хайягріва має чотири і більш руки.